СТЕПАН АНДРIЙОВИЧ БАНДЕРА
Український полiтичний дiяч,
iдеолог українського нацiоналiстичного руху ХХ столiття,
голова Проводу ОУН-Б      

Народився в с. Старий Угринiв Калуського повiту на Станiславщинi (тепер Iвано-Франкiвщина) в родинi греко-католицького священика. В 1919 – 1927 навчався у Стрийськiй гiмназiї. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом – Органiзацiї Вищих Класiв Українських Гiмназiй. Пiсля закiнчення гiмназiї намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українськiй Господарськiй Академiї у Подебрадах, але не дiстав дозволу вiд польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Вiйськової Органiзацiї, отримав призначення спочатку у вiддiл розвiдки, пiзнiше – пропаганди. Одночасно належав до студентської органiзацiї Група Української Нацiоналiстичної Молодi, що була тiсно пов’язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Органiзацiю Українських Нацiоналiстiв (ОУН), з 1931 – член Крайової Екзекутиви ОУН на Захiдно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 – заступник Крайового Провiдника i референт пропаганди. В червнi 1933 на берлiнськiй конференцiї ОУН Б. був офiцiйно затверджений Крайовим Провiдником ОУН на ЗУЗ. Пiд час зустрiчей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхiв розбудови органiзацiї та розгортання нацiонально-визвольного руху в Захiднiй Українi. В 1933 Б. спланував i провiв шкiльну акцiю, спрямовану проти спроб польського уряду полонiзувати українське шкiльництво. Пiдтримуючи акцiї протесту Українського Нацiонально-Демократичного Об’єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Надднiпрянськiй Українi, Б. доручив М. Лемику здiйснити замах на радянського консула у Львовi. В 1934 Б., виконуючи постанову конференцiї ОУН у Берлiнi (1933), пiдготував замах на одного з головних органiзаторiв полiтики “пацифiкацiї” щодо українського населення Галичини i Волинi мiнiстра закордонних справ Польщi Б. Пєрацького. В червнi 1934 заарештований i в ходi Варшавського процесу 1935-36 i Львiвського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом замiненої на довiчне ув’язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та iншими нацiоналiстами перебував у в’язницi “Swiety Krzyz” (“Святий Хрест”) у Варшавi. Пiсля розвалу Польської держави у вереснi 1939 звiльнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережi ОУН на теренах всiєї України.

 В 1939 очолив течiю в ОУН, яка стояла в опозицiї до методiв i тактики дiяльностi Проводу Українських Нацiоналiстiв пiд керiвництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Краковi був створений Революцiйний провiд ОУН на чолi з Б., затверджений у квiтнi 1941 Великим Збором ОУН. Пiсля початку радянсько-нiмецької вiйни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням вiдновлення української державностi. За розпорядженням Б. були сформованi три похiднi групи ОУН (загальна кiлькiсть 6 тис. чол.), Дружини Українських Нацiоналiстiв (складалися з вiйськових частин “Нахтiгаль” i “Роланд”), органiзовано редакцiї газет. 30.6.1941 ОУН (пiд проводом Б.) проголосила у Львовi вiдновлення на захiдноукраїнських землях української державностi i сформувала орган крайової влади на чолi з Стецьком Ярославом – Українське Державне Правлiння. 6.7. 1941 Б. був заарештований окупацiйними властями i пiсля вiдмови скасувать акт вiдновлення Української держави ув’язнений у концентрацiйному таборi Саксенгаузен. У цей же час брати Б. були кинутi до нiмецького концтабору Освенцiм, де загинули в 1942. Пiсля звiльнення з концтабору вiйськами союзникiв Б. внаслiдок постiйної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змiнювати мiсце перебування. Жив в Iнсбруку, Зеєнфельдi, Мюнхенi. В лютому 1946 (за iншими даними – в 1947) Б. очолив провiд Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У груднi 1950 (за iншими даними – в серпнi 1952) внаслiдок розходження з питань стратегiї i тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б. вiдмовився вiд посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати вiдносини мiж українськими емiграцiйними угрупуваннями i досягти консолiдацiї всiх нацiоналiстичних сил за кордоном. В 1956 на Конференцiї 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступнi роки активiзував роботу по налагодженню зв’язкiв з нацiоналiстичним пiдпiллям в Українi i формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця органiзацiйна дiяльнiсть Б. серйозно занепокоїла керiвництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхенi агент КДБ Б. Сташинський пострiлом iз спецiально виготовленого пiстолету (стрiляв ампулами з цiанiстим калiєм) вбив Б. Похований на кладовищi у Мюнхенi. Б. автор декiлькох праць, в яких _рунтовно розроблено теологiчнi i теоретичнi засади українського нацiоналiзму, зокрема “Перспективи Української Нацiональної Революцiї” (1958) та iн..
Рiшенням сесiї Червоноградської мiської ради № 32 вiд 23.12. 2010
нагороджений званням “Почесний громадянин мiста Червонограда”.